Illustration: Laura Bohill
Як часто ваші діти кажуть «дякую» або «вибачте» без ваших про те нагадувань? Чи буває таке, що вони сміються з чужого болю чи просто не зважають на почуття інших людей? Не поспішайте панікувати, що ваша дитина виросте жорстокою, адже, як переконують психіатр Даніель Зігель та соціальна працівниця Тіна Пейн Брісон, співпереживання та емпатію можна розвивати.
Коли ваш малюк сильно тріскає вас по голові іграшкою, а потім голосно з цього сміється, навіть якщо вам помітно боляче, то повірити у те, що він виросте дбайливою й емпатичною людиною, доволі складно. Або коли ваше п’ятирічне чадо вдягає плащ і вимагає, щоби кожен у домі полишив свої справи та дивився його магічне шоу, яке триває цілу вічність (і ні, ви не можете йти до ванної кімнати, поки це не скінчиться!), то його егоцентризм може змусити замислитися, чи стане він хоч колись рахуватися з іншими.
Візьмемо за приклад 16-річного хлопця, — нехай його зватимуть Девін, – поведінка якого цілком типова як на підлітка, сповнена проблемних моментів та егоїзму. Часом він може приймати нерозумні рішення й ігнорувати свою молодшу сестру. Але в цілому він уміє переборювати свою егоцентричність і поводитися турботливо й уважно. Якось на день народження батька Девін навіть вирішив пропустити заплановану зустріч із друзями, щоби провести час із рідними. Він також постійно обіймає своїх бабусь і дідусів, а ще поступається місцем іншим у громадському транспорті.
Співчуття та турбота — навички, яким потрібно вчитися.
Ви можете припустити, що Девін просто має вроджене почуття емпатії. Але це не так. Коли він був маленьким, його батьки дуже хвилювалися, адже хлопець зовсім не зважав на почуття інших. Він щоразу хапав найперший шматок іменинного торта й останній шматочок піци, не думаючи, що міг когось засмутити. А ще він постійно знущався зі своєї сестри, а часом також і з друзів у школі.
Більшість батьків починають турбуватися, коли помічають у своїх дітей егоїстичні риси. Але слід пам’ятати що основна частина мозку, відповідальна за співпереживання, у маленьких дітей особливо нерозвинена. Співчуття та турбота — навички, яким потрібно вчитися. Не варто перебільшувати й глобалізувати егоцентризм, який ви помічаєте у своїх дітей. Насправді, це досить типова поведінка для них — вважати себе першими і єдиним. Вони думають, що таким чином мають більше шансів вижити.
Пам’ятайте одну важливу істину: у вашому батьківстві «саме зараз» — це все, на чому потрібно зосередитися. Так, ви прищеплюєте дитині навички на все подальше життя. Але ви робите це у даний момент — прямо зараз. Не варто хвилюватися, що ваша дитина буде такою ж вередливою чи егоїстичною через 15 чи 20 років. Адже за цей проміжок часу стільки всього встигне трапитися. Тож не вдавайтеся до спокуси думати, що будь-який період — сповнений егоцентризмом, проблемами зі сном чи домашніми завданнями або чимось іншим – триватиме все життя. Ваша донька не кусатиме інших дітей, коли вступить до університету. Тож дайте своїй дитині якийсь час, аби
прожити певний період, і знайте, що поки ви любите, підтримуєте та навчаєте її, вона пройде через нього й отримає навички, необхідні для подальшого розвитку.
У батьківстві важливо не тільки серйозно розмовляти з дітьми про їхню поведінку чи розвиток, а ще й просто гратися з ними, разом читати, жартувати та просто спілкуватися про буденність.
Навички, яким батьки мають навчити дітей, будуються під час звичайних взаємодій. У батьківстві важливо не тільки серйозно розмовляти з дітьми про їхню поведінку чи розвиток, а ще й просто гратися з ними, разом читати, жартувати та просто спілкуватися про буденність.
Коли справа доходить до виховання емпатії, то лекції, що починаються з нарікань, рідко дають хоч якийсь результат. Значно більшого можна досягти, якщо діти побачать на прикладі, як ви слухаєте інших, поважаєте їхні точки зору та піклуєтеся про них. Ваше вміння співчувати людям, коли вони постають перед труднощами, допоможе дітям розвивати власну здатність до співпереживання. А коли вони побачать, що ваше життя наповнене піклуванням й турботою про інших, емпатія стане невід’ємною частиною їхнього уявлення про світ.
Батьки Девіна виховували в ньому розуміння, що в інших людей також є почуття та думки. Під час читань або переглядів мультфільмів, вони часто ставили запитання на кшталт: «Що Лоракс відчуває прямо зараз? Чому він злиться, що Находкінс зрубав дерево? Як, на твою думку, він мав учинити?». Просто звертаючи увагу на емоції та почуття персонажів, батьки допомогли Девіну зрозуміти, що інші люди мають власні інтереси чи бажання, які можуть відрізнятися від його.
Якщо оберігати дітей від усього навколо, можна виростити справжнього егоїста.
Зрештою їм стало простіше задавати такі ж питання і про реальних людей. Наприклад, вони могли запитати: «Сьогодні твоя вчителька була сумна під час уроків, еге ж? Цікаво, що у неї могло трапитися перед школою і як їй можна допомогти?». Такі прості питання під час буденних розмов сприяють розумінню почуттів інших людей.
Наступне, що зробили батьки Девіна, аби посприяти розвитку його емпатії, — дозволили йому пережити власні негативні емоції. Почуття співпереживання та емпатії виникає з власного досвіду негативних емоцій. Тож, якщо оберігати дітей від усього навколо, можна виростити справжнього егоїста. Щоразу, коли Девін почувався сумним або розчарованим, батьки не спішили відволікати й веселити його, а давали сповна відчути власні емоції. Таким чином хлопець зрозумів, що почуття інших людей час від часу також бувають неприємними. Звісно, батьки підтримували Девіна та були поруч із ним у тяжкі хвилини, але вони не намагалися самотужки виправити ситуацію, через яку їхній малюк сумував.
Девін зіштовхнувся з величезними розчаруваннями, коли підріс. Одного разу на шкільній екскурсії йому довелося наодинці їхати в автобусі, бо друзі залишили його. Тоді батьки вислуховували його страхи, що всі його ненавидять і він «залишиться без друзів назавжди». Звичайно, у батьків була спокуса розвеселити хлопця й затвердити, що у нього буде ще безліч друзів, але натомість вони уважно вислухали його і дозволили дізнатися, який на відчуття емоційний біль. А вже після того, як їхній син виговорився і був готовий до серйозної розмови, батьки могли підказати, як вирішити цю проблему та помиритися з друзями
Емоції та поведінка учнів покращуються, коли вони відчувають, що їхні викладачі турбуються і переживають про них.
Ми стаємо емпатійнішими, якщо більше думаємо і практикуємо це відчуття. У межах одного дослідження 2016 року група вчителів з п’яти різних середніх шкіл у Каліфорнії пройшла два онлайн-модулі, у яких вчителям було запропоновано подумати про причини поганої поведінки учнів — складну соціальну динаміку серед молодих підлітків, біологічні та гормональні зміни у їхніх тілах і мозку тощо. Впродовж експерименту викладачі слухали історії школярів, які демонстрували зв’язок між успіхами в школі та почуттям поваги і безпеки у шкільному середовищі. Виявилося, що емоції та поведінка учнів покращуються, коли вони відчувають, що їхні викладачі турбуються і переживають про них.
Ви, ймовірно, можете вгадати результати. У порівнянні з контрольною групою — незалежно від раси, статі, сімейного доходу чи попередньої поведінки учнів — частота відсторонення від занять впала після того, як вчителі почали більше уваги приділяти їхнім почуттям та досвіду. Фактично кількість учнів, яких відсторонювали від навчання зменшилася вдвічі у класах тих вчителів, які брали участь у цьому «тренінгу з емпатичності». Якщо подумати, що погана поведінка в школі має реальний вплив на подальше життя, то такі результати дійсно вражають.
Кожен із нас є не тільки окремим «я», але і частиною взаємозв’язаного «ми».
Численні наукові дослідження продемонстрували силу емпатії не тільки у дітей, але і у дорослих. Це відчуття дає нам розуміння того, що кожен із нас є не тільки окремим «я», але і частиною взаємозв’язаного «ми». Усвідомлення цього веде не лише до турботливого ставлення до інших, але й до життя повного сенсу, зв’язку та належності до великого цілого.
Джерело: Ideas.TED
