Сальницький ліцей Уланівської сільської ради

Поради для батьків

Поради для батьків агресивних дітей

При взаємодії з агресивною дитиною:

· приймайте дитину такою, яка вона є;

· висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

· розширюйте кругозір дитини;

· включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

· ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

· Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

· Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

· Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження; то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Поради для батьків дітей, які відчувають страхи

Якщо дитина відчуває страхи:

· приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;

· розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

· з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте

· їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

· заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Поради для батьків дітей, схильних до брехні

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

· частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

· якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;

· знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;

· не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

· Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

· Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

· Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

· Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

· Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

· Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

· Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

· Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

· З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

· Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Що робити, якщо дитина отримує погані оцінки

Не звинувачуйте дитину в ліні і безвідповідальності.

1. Перевірте, чи немає якої-небудь фізичної або емоційної причини, яка не дає дитині вчитися. Може, в сім'ї сталася криза? Дитина отримав травму? Чи є у нього друзі? Не здається він вам сумним і засмученим? Чи не хворий він чим-небудь? Чи висипається він, чи вдається йому гуляти? Чи хороший у нього зір?

Переконайтесь в тому, що дитина розуміє: до неприємностей привели її власні рішення, тобто це результат не вашої поведінки, а поведінки дитини.

2. Якщо ви бачите, що з дитиною щось недобре, обговорите з ним його почуття і ваше занепокоєння. Пам'ятайте, іноді дітям складно розібратися у своїх відчуттях, або ж час для розмови непідходящий, і він виявляється невдалим. Тоді варто звернутися до хорошого психолога, навіть якщо дитина не хоче цього робити. Насправді досвідчений психотерапевт здатний швидко заспокоїти дитину або підлітка, коли той налагоджений вороже.

Якщо ви думаєте, що погана успішність стала наслідком недоліку ініціативи або відповідальності :

1. Обов'язково обговорите з дитиною, чому ми так цінуємо, хороша освіта. Підкресліть, як важливо і корисно придбавати знання. Не слід упирати тільки на те, що без освіти не можна знайти високооплачувану роботу.

2. Допоможіть дитині уявити, як він себе почуватиме у присутності освічених людей, якщо сам залишиться безграмотним. Діти, які не люблять ходити в школу, рідко думають, чому освічені люди викликають повагу.

3. Спокійно обговорите з дитиною, які очікування ви зв'язуєте з його навчанням в школі. Пам'ятайте, що ваша дитина несе відповідальність за те, щоб поліпшити ситуацію. Ви можете тільки встановити правила, продумати наслідки їх порушения і підтримати дитину. Але усе інше повинен зробити він сам.

4. Виразите упевненість в тому, що дитина здатна вирішити складне завдання.

5. Допоможіть дитині розробити план рішення проблемы: в нім повинно говоритися про те, як він поступить в подібній ситуації наступного разу або що він робитиме, щоб підвищити успішність.

6. Створюючи план, розкажіть про свої очікування.

Ви можете встановити правила, продумати наслідки їх порушення і підтримати дитину. Але усе інше повинен зробити він сам.

7. Обговоріть винагороди і наслідки за поведінку в школі і удома у тому випадку, якщо дитина виконає ваші очікування або ні. Переконаєтеся в тому, що дитина знає про наслідки до того, як план буде введений в дію.

8. Наслідки повинні відповідати провині. Суворі покарання слід використовувати тільки у разі великих проблем.

9. Потурбуйтеся про те, щоб навіть невеликі успіхи дитини винагороджувалися.

10. Щодня перевіряйте, чи виконує дитина план. Якщо ні, нагадаєте йому про нагороди і після наслідків. Постарайтеся не піддаватися спокусі і не читати нотації.

11. Пам'ятайте, що обійми, похвала або поплескування по спині здатні надихнути дитину на старания і хорошу поведінку.

12. Простежите за тим, щоб дитина завжди стикалася з наслідками порушення плану. Не дивитеся на його поведінку крізь пальці, якщо ви визначили наслідки. Так само як в будь-якому спорті, головне - виконувати правила і йти в цьому до кінця.

13. Якщо з'являється необхідність застосувати негативні наслідки, переконаєтеся в тому, що дитина розуміє: до неприємностей привели його власні рішення, тобто це результат не вашої поведінки, а поведінки дитини.

14. Зберігайте позитивний настрій, навіть якщо справи йдуть не так добре, як ви сподівалися спочатку. Пам'ятаєте: навчання новому способу виконувати домашні завдання або вирішувати проблеми - важка робота, яка займає час і і вимагає терпіння. Будьте терплячі з дитиною і самим собою.

Якщо ваша дитина – хуліган…

Словами не можна описати, як це боляче, коли твоя дитина приходить зі школи вся в сльозах, але не менш важко, коли дитина весела і щебече, як пташка, а ось учитель щоразу робить їй зауваження, і ці зауваження здебільшого справедливі.

«Бився, крутився на уроці, грубо розмовляв зі старшим» — нікому не хочеться почути таке про свою дитину. Проте що робити, якщо ви все ж таки почули?

Перш за все — не зневірятися і не ставити на собі й на дитині тавро «невдаха». «Шкільні хулігани» — це нерідко діти, які відзначаються сильними емоціями, хорошою уявою, активною життєвою позицією, твердою волею. Вони можуть багато чого досягнути в житті, якщо тільки навчаться використовувати свою енергію з мирними намірами. При цьому також часто це — діти із заниженою самооцінкою, тому що вони постійно чують докори і погрози, а кожна невміла спроба вирватися із замкненого кола загального несхвалення тільки додає їм неприємностей. Цим дітям як повітря необхідні любов і дієва допомога.

Що ж ви можете зробити?

1. Поговорити з дитиною про її почуття. Як правило, якщо ви після чергової «пригоди» запитаєте у дитини: «Як же це відбулося? Чому ти так учинив?» — ви не почуєте нічого виразного у відповідь. Просто для дитини все відбулося дуже швидко. Вона почала діяти, не усвідомивши до кінця, що відбувається. Тому вам потрібно повернутися до цього моменту і допомогти дитині усвідомити ті емоції, які штовхнули її на поганий вчинок: «Ти, напевно, дуже розсердився», «Ти злякалася і не знала, як повестися», «Тобі було дуже нудно і хотілося якось себе розважити». Дайте дитині висловитися, хай розповість про те, що вона пережила. Наприклад, якщо семирічна дівчинка схопила на уроці зошит сусідки по парті та розірвала його на шматки, спершу повірте їй, коли вона розповідає, як сусідка її дражнила. Цілком імовірно, що так і було, а ваша довіра та підтримка потрібні дитині, щоб самій засудити свою поведінку.

2. Розставити межі. «Ти маєш право злитися, якщо тебе дражнять. Але рвати чужий зошит — дуже безглуздо. Якщо твоя сусідка ніяк не бажала дати тобі спокій, ти мала підняти руку і попросити вчительку вас розсадити».

3. Поговорити з дитиною про почуття інших. Можливо, ця дівчинка теж чимось засмучена. Коли людина засмучена, вона часто завдає неприємності іншим. Це дуже погано, але не всі люди можуть помітити це й зупинитися. Швидше за все, для вашої дитини почуття інших людей — це «терра інкогніта». У віці 6—9 років багато дітей ще не «виросли» з природного дитячого егоцентризму. Проте якщо ви демонструєте дитині приклад того, як можна розуміти причини вчинків інших людей і прощати їх, ви допомагаєте їй дорослішати.

4. Допомогти дитині розумітися зі скривдженим і вибачитись, а також захистити свої права. «Пробач мене, що я порвала твій зошит. Ось тобі новий. Але й ти, будь ласка, не дражни мене більше. Я не хочу, щоб ми весь час сварилися».

5. Стежити за шкільними успіхами дитини. Замкнене коло: «двієчник — хуліган» — найгірше, що може трапитися з дитиною в початковій школі. Наслідки цього ви й дитина можете потім розплутувати все життя.

6. Схвалювати дружбу дитини з однокласниками.

7. Контролювати поведінку дитини, коли ви разом (домовтеся про умовний знак, який ви можете подати дитині, якщо відчуєте, що вона чинить погано).

8. Звертати увагу дитини на наслідки її вчинків. «Бачиш, коли ти не можеш себе стримати, ти кривдиш своїх друзів. Так ти ризикуєш зовсім втратити їх». Якщо дитина відповість: «Ну й гаразд! Не дуже й хотілося!», спокійно заперечте: «Неправда. У тобі зараз говорить образа. Я бачу, як тобі подобається грати з Іванком. Просто ти боїшся його втратити. Але ти можеш вибачитися і виправити становище».

9. Дати дитині хороший приклад. Розповідайте їй про те, як ви з успіхом виходили з важких ситуацій. «Знаєш, сьогодні в автобусі одна жінка на мене накричала. їй здавалося, що я невдало стою і займаю забагато місця. А я їй відповіла: «„А уявіть, що я — дитячий хірург та їду в лікарню, щоб робити операцію. Як ви вважаєте, чи варто на мене кричати або можна ввічливо попросити посунутися?" І вона просто не знала, що сказати».

10.Помічати і підтримувати успіхи дитини в здобутті самоконтролю, навіть якщо ці успіхи незначні. «Ти, здається, дійсно розсердився на того хлопчика. Але ти не почав битися, ламати речі, штовхати собаку. Молодець. Звичайно, не слід було й лаятися. Але всьому свій час. Коли ти трохи ще подорослішаєш, ти навчишся висловлювати свій гнів увічливими словами, і тоді твій кривдник все-таки прислухається до тебе».

11.Помічати й заохочувати будь-які успіхи дитини, щоб підтримувати її самооцінку на високому рівні.

12.Проводити багато часу з дитиною, демонструвати їй свою любов ласкою, спілкуванням, емоційною підтримкою. Дуже часто агресія — це наслідок відчуття самотності та безвиході. Виявляючи агресію, дитина намагається привернути увагу батьків, нехай навіть негативну.

13.Звертатися по допомогу до фахівців, якщо самі перебуваєте у важкій ситуації. Наприклад, дитина важко переживає розлучення батьків, тому її поведінка стрімко погіршується. Мама переживає сильне почуття провини, тому що «позбавила дитину батька», одночасно зростає її роздратування, їй здається, що дитина поводиться так «навмисне», щоб «покарати її». При цьому в глибині душі вона почувається зневіреною та безпорадною і хоче, щоб від неї «нарешті всі відчепилися». Зазвичай, в такому стані вона мало чим зможе допомогти своєму синові — вона сама потребує допомоги.

Як допомогти дитині стати більш товариською?

ü Не висміюйте дитину за «боягузтво», якщо вона боїться знайомитися з однолітками. Зробіть перший крок самі: придумайте якусь гру і втягніть в неї як свою дитину, так і інших дітей.

ü Частіше доручайте дитині «дорослі» завдання: помити підлогу на кухні, попилососити килим, купити хліба… Головне завдання – вселити в дитину впевненість в собі. Подолавши нерішучість, вона вже не буде розгублюватися, якщо якісь хлопчик чи дівчинка запитають, як її звуть, і запросять бавитися.

ü Під час прогулянки частіше освоюйте незнайомі маршрути, щоб дитина звикала почуватися спокійно в нових місцях.

ü У жодному разі не підтримуйте в дитині бажання бути самій. Розкажіть їй, як багато важливого й цікавого ми дізнаємося від інших людей, скільки теплоти дають такі стосунки. Підкріпіть це власним прикладом, запросивши у гості друзів.

Поради батькам ліворуких дітей

Ліворукість є біологічною основою індивідуальності та своєрідності особистості дитини. Так, завдяки нейропсихологічним особливостям ліворукі люди часто пов’язують свою діяльність з індивідуальною майстерністю та артистичною обдарованістю і досягають значних результатів.

Слід пам’ятати, що перебуваючи у «правопівкульному» режимі обробки інформації, людина використовує інтуїцію й переживає спалахи осяяння – ті миті людського життя, «коли все стає на свої місця» й вона розуміє, що побачила всю картину цілісно з усім розмаїттям причинно-наслідкових зв’язків (саме так, купаючись у ванні, Архімед відкрив свій закон).

Щоб допомогти своїй ліворукій дитині, батькам необхідно:

1. Зробити так, щоб ваша ліворука дитина ніколи за жодних обставин не відчула вашого негативного ставлення до її ліворукості. Не думайте, що дитина не помітить вашого злого погляду, вашого зітхання.

2. Не драматизуйте ситуацію шкільних невдач. Ваша дитина має бути впевнена: всі помилки й недоліки можна виправити; немає проблем, які не можна вирішити з вашою допомогою.

3. Якщо не вдається правильно писати літери, якщо вони не запам’ятовуються, якщо вони криві і «скачуть» у різні боки, - необхідно проводити заняття з розвитку моторики руки й координації руки та очей. Ці заняття необхідно проводити щодня, але не більше 15 – 20 хв. Добре допомагають заняття з ліплення, малювання, вишивання та в’язання вузликів на шнурку.

4. Якщо дитина пише із дзеркальним відображенням, переставляє літери, губить слова при читанні, плутає ліву і праву сторони, спробуйте потренувати її зорово-просторове сприйняття.

5. Чітко спланувати раціональний режим дня. Ліворука дитина, як правило, легко збуджується, швидко втомлюється, тривожна. Тому її життєдіяльність має бути спланована так, щоб не було перевантаження та перевтомлення.

6. Уникати будь-яких суперечок, сварок, взаємної роздратованості, конфліктів щодо домашнього завдання. Найкраще, якщо з першого дня дитина навчиться сама сідати за виконання уроків і буде звертатися до вас за допомогою тільки у крайніх випадках.

7. Не дозволяти зароджуватися в серці вашої дитини почуттям невпевненості і страху перед невдачею.

8. пам’ятати: дитина має розуміти, що вона має право на помилку. Але при цьому вона має бути впевнена, що її помилки не караються, а виправляються.

9. Дайте вашій дитині більше самостійності у правилах користування ручкою та зошитом на письмі.

10. Під час письма та малювання у ліворукої дитини світло має падати з правого боку.

Які звернення дитина краще чує

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов'язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов'язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

• Позитивно формулюйте звернення до дитини.
Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

• Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.
Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

• Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.
Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

• Звертайтеся до дитини спокійно.
Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

• Говоріть чемно і з повагою.
Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

• Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.
Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.

• Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.
Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.

• Використовуйте вибір, коли це можливо.
Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з'їсти на сніданок, як провести час.

• Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте.
Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

• Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов'язково говоримо їй «спасибі».

Делікатне питання: як розповісти дитині «про це»

Дорослі і між собою іноді не завжди наважуються говорити на тему сексу відкрито, а вже завести таку бесіду з дитиною - все одно що стрибнути в прірву з закритими очима

Заборони під забороною

Для багатьох батьків питання статевого виховання вирішується одним і тільки одним способом - повним табу. Мовляв, підросте - сам про все дізнається, а в сім'ї такі розмови виникати не повинні.

На думку психологів, це в корені не правильно. По-перше, подібні заборони можуть привести до невірного сприйняття сексу взагалі і сформувати страх і навіть огиду до статевої близькості. А це обернеться серйозними проблемами у відносинах з протилежною статтю в майбутньому. Дівчата, наприклад, не зможуть адекватно приймати звичайні залицяння і навіть найменші натяки на фізичний контакт, а у молодих людей можливий розвиток ериктильної дисфункції - на психологічному ґрунті.

- У дівчат, які отримали суворе виховання, може відбутися затримка психосексуального розвитку, - розповіла під час онлайн-консультації на AIF.RU доктор психології, член правління Російської асоціації сексологів Яна Енікеєва. - Це означає, що лібідо (статевий потяг) не досягло своєї завершальній стадії. А коли рівень лібідо низький, це завжди відбивається на взаєминах з протилежною статтю.

Другий аргумент «проти» повного табуювання - це шляхи, якими ваша дитина рано чи пізно «дізнається про все». Нерозумно сподіватися, що дорогоцінне чадо саме до всього додумається - обов'язково свою роль зіграють і «дорослі» кінофільми, і ЗМІ, і, звичайно ж, друзі-товариші, батьки яких не такі педантичні в питаннях статевого виховання, як ви. Подумайте самі: ви б хотіли, щоб ваша дитина дізнавалася «про це» від таких же нетямущих підлітків, як вона сама? Чи краще взяти справу в свої руки?

- Якщо ви станете авторитетом у статевих питаннях для своєї дитини, за будь-якою інформацією вона прийде саме до вас, а не до однолітків, - радить Я. Енікеєва. Тобто, наважуючись на першу інтимну розмову, ви зробите і дуже важливий закид на майбутнє: ваша дочка, коли підросте і перший раз зіткнеться з докучаннями бойфренда, швидше за все запитає «що робити» у вас, а не у подружки або сусідки по парті.

Коли і що

У розвитку дитини все має бути своєчасним. Як не варто розучувати глави з Євгенія Онєгіна в 5, так і пхати в руки «енциклопедію для дівчаток», коли дитині важко дається читання по складах, - це неправильно. Але й відкладати в довгий ящик, звичайно, теж не треба: знову ж таки ризикуєте упустити момент, коли ваша дитина почне проводити власні дослідження.

- Все має бути своєчасно, у визначені терміни, - говорить Я. Енікеєва. - Так воно зазвичай і буває, якщо батьки (або інші дорослі) не перешкоджають психосексуального розвитку дитини (підлітка), не формують у нього негативне ставлення до сексу як до чогось брудного, гріховного, не забороняють спілкуватися з представниками протилежної статі.

Чіткого вікового регламенту для сексуальної освіти не існує. Всі діти розвиваються по-різному: дівчатка, наприклад, як правило «дозрівають» раніше хлопчиків, але і в колі ровесниць відмінності в ступені «дорослості» можуть бути дуже істотними. Головне - слухайте свою дитину, стежте за тим, в які іграшки і як вона/він грає, і ви самі зрозумієте, що ваше чадо почало виявляти інтерес до тем, про які раніше і не думали.

- Сексуальне виховання починається приблизно з 2-3 років, коли дитина починає ставити питання. Але просвіщати його можна починати і до того, як дитина почала задавати питання «звідки беруться діти» та інше на цю тему, - вважає Я. Енікеєва. - Краще, якщо першою почне просвіщати малюка мама. Дуже важливо при цьому підібрати правильні слова і не залазити на ту територію, про яку малюкові знати ще дійсно рано.

- На запитання дитини треба відповідати правдиво, але коротко, без зайвих подробиць. Наприклад: «Чоловік і жінка люблять один одного, і від цієї любові в черевці у мами з'являється майбутній малюк. Маля росте, через це у мами зростає живіт, а потім мама народить дитину. Так само народився і ти ». Потрібно також просвітити дитину й на тему, що статеві органи у хлопчиків і дівчаток влаштовані по-різному, - радить сексолог.

«Що треба пам'ятати батькам дитини,

яка зростає»

· Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

· Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

· Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

· Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

· Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

· Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.

· Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

· Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.

· Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.

· Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.